норми законодавства

1) ( обов'язковий порядок) norm, standard

2) (величина, кількість, розмір) quota, rate

ПРИНЦИП УНІВЕРСАЛІЗАЦІЇ - уперше введений Кантом як принцип, що визначає виправданість моральної норми у відповідності до того, наскільки вона може претендувати на всезагальність В. ідповідно до цього Кант формулює категоричний імператив: "Чини так, щоб максима (правило), якою керується твоя воля, могла б стати принципом загального законодавства" (тобто була визнана моральною усіма). В сучасній філософії моралі (Геєр, Зінгер) П.у. поширюється не лише на правила дії, а й на самі дії, визначаючи їх легітимність: не слід чинити дії, всезагальне здійснення яких має негативні наслідки. Відтак цей принцип застосовується не тільки до максим чи норм, а й безпосередньо узагальнює саму діяльність. П.у. відіграє важливу роль і в комунікативній філософії. Поєднуючи телеологічний та деонтологічний виміри етики, Габермас наступним чином формулює загальнозначущість норми: "Кожна значуща норма повинна відповідати умові, що наслідки та побічні наслідки, котрі здогадно виникатимуть із її всезагального застосування при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті усіма учасниками". Бьолер конкретизує цей принцип: лише ті норми, практика, проекти можуть визнаватися легітимними, які (за умови знання їхніх наслідків та побічних наслідків) могли б бути без примусу визнані в процесі аргументації усіма можливими учасниками дискурсу. П.у. поширюється і на інші інтенції людини - легітимацію проектів, програм, наукових досліджень тощо, які можуть мати негативний вплив на життєвий світ людини.

ПРАВОВИЙ РЕАЛІЗМ - напрям у філософії, що намагається побудувати свої уявлення про природу і функціювання будь-якої правої системи на основі вивчення емпірично фіксованих дій правових інститутів і індивідів, не зводячи його до логічного аналізу фактичних правових ситуацій. Виник як альтернатива правовому формалізмові. П.р. шукає не обґрунтування діючих правових систем в моральних імперативах, а акцентує увагу на соціальній обумовленості права, на розробці концептуальних засобів опису і пояснення запроваджених юридичних систем, що випливають з правової практики. Виділяють два різновиди П.р. Американський (Холмс, Ллевелін, Франк) зосереджується на фактичних обставинах запровадження законів, застосування правових норм і їх залежності від особистісних моральних і політичних факторів. Крайня форма амер. П.р. відома як правовий критицизм. Скандинавський (Олівекрона, Росс) дає філософське обґрунтування юридичних систем на основі практичної дії правових норм, а самі правові норми розглядає як породження синтаксичних імперативних форм сучасного законодавства. П.р. наголошує на інтерпретативному характері правових норм і правових фактів, що дозволяє використовувати право як засіб політичних маніпуляцій. Підриваючи довір'я до об'єктивності правових норм і принципів, П.р. підготував ґрунт для виникнення правового економізму, правового фемінізму, юрименрики, судового біхевіоризму.